В Chernikova ми використовуємо ткані матеріали, які створюються за старовинними технологіями.
Щоб зрозуміти цінність та цікавість тканого вручну матеріалу – розповідаємо технологію його виготовлення: як то робили колись, і як тепер.
Ткацтво використовувалося для створення одягу і для домашнього текстилю. Але процес створення такого матеріалу нелегкий. Все робилося вручну.
Звісно, з часом ткацтво стало масовим: фабрики, виробництва використовують потужні автоматизовані машини.
Та ми ділимося саме давньою технологією, частково за якою створюємо елементи для вбрання бренду Chernikova.
Етап 1. Насіння.
Колись виробництво тканини починалося на полі. Найперше сіяли льон чи коноплю – щоб отримати нитку з цих рослин.
Щойно рослина дозрівала, її жали, ставили в снопи – такі купки-жмені, кожна з яких налічувала десь 15 жменьок.
Етап 2. Снопи.
Вони мали вистоятися протягом 4 днів. Далі їх обмочували й викладали «вилежуватись» на стерні протягом 2-3 тижнів.
Пізніше волокно тріпали, роз’єднували на лички, вичісували щіткою із цвяхів. А ще через певний час вже з цієї сировини пряли на веретені нитки.
Етап 3. Верстат.
Є великі за розміром, є малі. Традиційні ручні, дерев’яні ткацькі верстати нагадують якусь заплутану, карколомну конструкцію. Перетинаються дерев’яні деталі, переплітаються нитки.
Основною частиною в конструкції є рама, встановлена вертикально. На неї натягують поздовжні нитки, які ставали основою майбутньої тканини. Нитки поділялись на парні та непарні. Поміж ними ткаля прокладає поперечні нитки – вручну або з допомогою тоненької палички, що називалась «глицею».
– насправді, це дуже спрощений та сильно скорочений опис процесу.
Зі сторони здається, що майстриня щось порухала, щось покрутила – і ми отримали вручну зіткану тканину. Майже магія 🙂 Але це клопітка робота.
Етап 4. Сонце.
Вже готове полотно мало пройти ще один етап. Його вибілювали відмочуванням у воді та сушили на сонці. Згортали в сувої.
Зараз нам не потрібно самостійно створювати нитку, з якої робити тканину. Матеріал не потрібної обробляти в річці й на сонці. Ми працюємо з уже готовою ниткою на дерев’яному верстаті, вручну. Тому тут маємо нагоду попрацювати над візерунками.
Ткацтво – мистецтво.
Згодом майстрині – у давні часи то були переважно жінки – удосконалювали технології. Так з’явилися візерункові тканини.
Для візерункового ткацтва майстрині самостійно готували пряжу з сировини й фарбували домашнім способом. А також у різні способи переплітали та закладали нитки, чим створювали орнаменти на тканині.
Поширеними техніками візерункового ткання були:
- класичний ручний перебір
- ремізно-підніжкове візерункове ткання;
- техніка килимового закладного ткання.
Кольори полотен переважно були світлі, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, із яких шили верхній одяг бойки та лемки. Поширеним був також яскраво-червоний і синій. Рідше використовували зелений, жовтий і фіолетовий.
Оздоблювали готовий матеріал вибійкою, гаптуванням або вишивкою. Візерунки могли бути різні: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орнаментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.
